з Характером

Військові і ветерани, які стали

справжніми голосами війни

Два місяці тому Характер.Media запустив голосування, де охочі могли назвати військового чи ветерана, чий голос їм близький, чия думка для них важлива.

Характер.Media розповідає про номінованих захисників і захисниць, які стали обличчям проєкту Люди з Характером

Аліна
Михайлова

@alishamisha

молодша лейтенантка

парамедикиня

начальниця медичної частини «Ульф»
батальйону «Вовки Да Вінчі»

Я лежу десь між Часовим Яром та Марково. Лежу в госпіталі Краматорська. Лежу в морзі Дніпра. Лежу на Михайлівській площі. І на Аскольдовій могилі. Обирайте собі місце заздалегідь, свідомі

читати про героїню

Аліна Михайлова потрапила у рейтинг Forbes 30 до 30 2022 року. Крім несення військової служби, вона є депутаткою Київської міськради.

Значну частину всього часу Аліна присвячує саме фронту. За її координації волонтери постачають медикаменти та захисне обладнання бійцям. Також Михайлова слідкує за технічним станом усіх авто медичних команд «Вовків Да Вінчі». Завдяки їй вони отримали американський бронетранспортер M113 для евакуації – одному з екіпажів броня врятувала життя. Коханий Аліни – Дмитро Коцюбайло на позивний «Да Вінчі» – загинув у березні 2023 року. Він перший доброволець, який прижиттєво отримав звання Героя України. Дмитро долучився до опору російській агресії у 2014 році, коли йому було лише 18 років.

«Ще в 2017 році я побачила молодого хлопця, який так багато робить для перемоги, що мені стало соромно – а що я роблю? Медична служба, усе, що є в підрозділі, і моя присутність на війні – це завдяки його прикладу, його силі, підтримці та енергії»

У своїх соцмережах Аліна розповідає про роботу «Вовків Да Вінчі», деокупацію, складнощі евакуації та роботи на фронті: публікує історії зі своєї служби, щоб наблизити цивільне суспільство до реалій війська.

«За абсолютно кожним містом/селищем на Донеччині, за яке зараз ідуть бої, за території, які стрімко окуповують, – стоїть моя памʼять. Наша памʼять. Бо я тепер памʼятаю за двох»

Богдан “Тавр” Кротевич

@krotevych_bohdan

військовослужбовець

начальник штабу 12 бригади Національної гвардії України "Азов"

"Ми відмовились бути худобою в цьому світі. Ми ніколи не приймали долю рабів. Ми – мисливці, які вбиватимуть свою здобич, поки не винищать повністю. Ми обрали цей шлях давно".

читати про героя

Богдан Кротевич воює з 2014 року. Він брав участь у найзапекліших боях на сході України: за Широкине, в обороні Світлодарської дуги, Мар’їнки та Красногорівки.Богдан пройшов шлях від рядового бійця до начальника штабу. У 2022 році Кротевич став одним із лідерів оборони Маріуполя та заводу "Азовсталь":

“Ми надавали по одному-двох своїх бійців на позиції суміжників. І це надавало їм бойового духу, надавало якогось досвіду. Деякі прямо кажуть: "Якщо тут не буде "азовців", ми побіжимо"”.

Після героїчного спротиву російським силам у травні 2022 року він потрапив у полон разом з іншими захисниками Маріуполя.Після звільнення Богдан Кротевич присвятив себе відновленню та зміцненню бригади. Зараз він воює на Торецькому напрямку. У медіапросторі Кротевич ділиться досвідом "Азову", коментує хід війни:

"Де противник втрачає пильність, туди і треба бити. У нас що? В інтерв'ю всі кажуть, що ми підемо на Крим, – і ми йдемо на Крим. Серйозно? Мене не так війна вбиває, а вбиває такий тотальний дебілізм".

У червні 2024 року Богдан Кротевич подав заяву до Державного бюро розслідувань, закликаючи розпочати розслідування проти командувача Об'єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенанта Юрія Содоля. Кротевич звинуватив його в перевищенні службових повноважень і некомпетентному управлінні військами, що, за його словами, спричинило значні втрати територій України. У результаті Юрія Содоля звільнили з посади. У вересні 2024 року ДБР офіційно розпочало кримінальну справу за поданням Кротевича.

"Ми відмовились бути худобою в цьому світі. Ми ніколи не приймали долю рабів. Ми – мисливці, які вбиватимуть свою здобич, поки не винищать повністю. Ми обрали цей шлях давно. Шлях повний сумнівів і боротьби з власним я. Боротьби з егоїстичним бажанням жити своє життя і вибором боротись за те, щоб жили інші. Боротьби за власну гідність".

Олександр “Терен” Будько

@tsvit_terenu

ветеран

ведучий “Відвалу ніг”

мотиваційний спікер, "Холостяк 2024"

"Мої протези чи навіть іноді крісло колісне – це лише частина мене, але не те, що мене визначає."

читати про героя

Олександр Будько з початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до батальйону "Карпатська Січ". У травні 2022 року, під час боїв на Харківщині, він зазнав важкого поранення, внаслідок якого втратив обидві ноги.Олександр пройшов реабілітацію у США й нині продовжує адаптуватися до життя з протезами. До війська чоловік працював баристою та навчався на дизайнера. Написав автобіографічний роман "Історія впертого чоловіка".

"Читають і військові, і ветерани, зокрема, і мої побратими з “Карпатської Січі”, але більшість людей – це цивільні. Власне, для них ця книга і писалася, бо вона розповідає про будні та свята українських добровольців, взагалі українських військових. І дає розуміння людям, що ж там відбувається, дозволяє трошечки доторкнутися до тієї буденщини військової без прикрас, без якихось помпезних, героїчних подій".

Олександр активний медійно, особливо коли працює над темою адаптації людей з інвалідністю. “Терен” є ведучим проєкту "Відвал ніг" або All Inclusive – інклюзивного YouTube-шоу. У форматі розважального контенту Терен досліджує українські міста на безбар’єрність, перевіряючи доступність інфраструктури для людей із протезами та інших маломобільних груп населення.

Олександр став учасником шоу "Холостяк 2024", реаліті-шоу побачень.

"Я прийшов на проєкт не для того, щоб когось переконувати чи доводити свою “нормальність”. Ми можемо будувати стосунки, ми мріємо про кохання та взаємність, нам не потрібен осуд та жаль за нашу інвалідність, ми хочемо досягати вершин і жити на повну. Те, що я маю інвалідність, не робить мене менш достойним кохання чи щасливого життя. І це важливо розуміти".

Особливу увагу Олександр приділяє питанням соціалізації військових, які отримали поранення, а також проблемам, з якими вони стикаються у повсякденному житті.

"Чи може людина зробити більше, ніж здається можливим? Моя відповідь – ТАК! Страх часто тримає нас у клітці: страх невдач, осуду чи помилок. Але саме він заважає нам здійснювати мрії. Я теж боявся. І, можливо, боюся досі, але тепер обираю діяти попри це".

Христина Кудрява

@kydrava_

капітан Нацгвардії України

"Ми не маємо права воювати людьми. Ми мусимо воювати технічними засобами".

читати про героїню

Христина народилася в Івано-Франківську та присвятила своє життя службі в армії, починаючи з 2013 року. У 2021 році вона закінчила Харківську академію Національної гвардії України й розпочала офіцерську службу в Гостомелі під Києвом.

З перших днів повномасштабного вторгнення Христина брала участь у бойових діях, захищаючи Луганщину. Вона обороняла Рубіжне, Сіверськодонецьк і Лисичанськ, а також воювала на Бахмутському й Лиманському напрямках. Має досвід командування як відділенням, так і розвідувальною групою. Обіймала посаду заступниці командира мінометної батареї. "Я стану командиром, щоб вирішувала я, а не за мене". 

З дитинства Христина брала участь у конкурсах краси. Після закінчення ліцею для обдарованих дітей в Івано-Франківську, вона навчалася в аграрному коледжі, а згодом вступила до вищого навчального закладу в Тернополі. Окрім навчання, Христина підробляла в модельному бізнесі й мала можливість побудувати кар'єру за кордоном. Однак дівчина обрала армію.

"Я дуже не люблю, коли військові просять. Бо це не нам потрібно. Але мені болить, коли вони просять, а їх не розуміють. Бо розуміють тільки тоді, коли тут на війні твій син/донька/чоловік/дружина/батько/мати".

У своїх соцмережах та інтерв’ю Христина розповідає про жінок в армії, відповідальність цивільного суспільства, методи підготовки до війська для всіх та наголошує на необхідності усім рівномірно включатись у захист держави. "Романтизувати війну можуть тільки військові. Для цивільних це небезпечно". 

Кирило Верес

@k2_bat

командир підрозділу К2 54-ої окремої механізованої бригади, Герой України

"За Україну треба не вмирати, а вбивати".

читати про героя

Герой України, володар почесної нагороди "Золота Зірка", кавалер ордену Богдана Хмельницького, Кирило Верес до війни працював директором нудистських пляжів у Києві. До початку російського вторгнення не мав бойового досвіду.

Однак у 2014 році Кирило Верес вступив до лав Збройних сил України. Нині за його плечима вже 10 років служби, він командир підрозділу К2 54-ої окремої механізованої бригади та має звання майора.

У 2015 році був одним з тих, хто затримав офіцерів ГРУ РФ Александра Александрова та Євгена Єрофєєва, котрих згодом обміняли на Надію Савченко. 

"Війна – як мода: якщо ти в моді випав із тренду хоча б на 2–3 місяці – все, ти не в моді. А зараз вже і не так, зараз на місяць – півтора. Ми завжди придумуємо якусь нову тактику, і противник щось нове випробовує, застосовує нові технології".

У своїх соцмережах та інтерв’ю Верес фокусується на передачі досвіду свого батальйону та розповідях про реалії фронту. Кирило мотивує людей вступати до війська.

"Моя піхота. Це все діти. Моє діло керувати, але я в окопі не сиджу. Не можу сісти в кожному окопі, де в мене йде бій. На минулому тижні в нас було чотири наступи одночасно і я фізично не можу бути повсюди одночасно, таке життя. У мене гарні хлопці".

Денис Квебек

@denys_q.u.e.b.e.c

військовослужбовець

інструктор із вогневої підготовки

ветеран

“Коли людина впевнена, володіє зброєю, маніпулює, перезаряджається, рухається, стріляє, розвертається, вона після закінчення циклу навчання буде почувати себе в рази впевненішою в своїх силах. Коли людина абсолютно нічого не вміє, вона буде боятись”.

читати про героя

Денис, відомий за позивним "Квебек", народився 27 лютого 1996 року в селі Панчеве Кіровоградської області. Свою службу розпочав у 2014 році в полку Сил спеціальних операцій.

У 2017 році, виконуючи бойове завдання, Денис отримав поранення – уламок снаряда влучив у руку, через що військовий втратив частину долоні. Після лікування та реабілітації він вирішив не полишати службу і перекваліфікувався на інструктора.

Сьогодні Денис навчає молодих бійців вогневій підготовці, передаючи їм свій досвід і знання, набуті як у бойових діях, так і під час роботи з міжнародними партнерами. З початком повномасштабного вторгнення “Квебек” повернувся до активної участі у захисті України.

Денис активний у медіа, коментуючи питання мобілізації, військової підготовки та військову субкультуру у воюючій державі.

"Проблема в тому, що величезна кількість людей, нашого населення, усе одно намагаються створювати ілюзію, що ми живемо цим нормальним життям, яке було раніше. Це вже ілюзія, цього не буде... Ми ввійшли в новий взагалі етап життя і існування нашої країни в форматі повномасштабної війни".

У 2018 році Денис Квебек заснував мілітарну організацію PSDinfo. ​Ідея та концепція полягали у створенні єдиної ефективної інформаційної бази знань, різноманітного матеріалу на військову тематику з ключовою тезою “Бути професіоналом”.

Юлія "Тайра" Паєвська

@paevska

парамедикиня

військовослужбовиця

спортсменка

інструкторка та громадська діячка

"Мене дідусь так виховував, що захищати свій народ – це найвища честь для людини. Війна для мене почалась на Майдані".

читати про героїню

Юлія Паєвська – киянка, займалася спортом з дитинства, досягла 5-го дану в айкідо. Зараз очолила федерацію "Мутокукай Україна". До війни займалася художньою керамікою та книжковою графікою.

У 2014 році, під час Революції Гідності, стала парамедикинею, допомагаючи пораненим. Згодом розробила курс тактичної медицини на основі міжнародних матеріалів, яким навчила близько 8 тисяч людей. У квітні того ж року вирушила на Донбас і заснувала команду "Янголи Тайри", яка врятувала сотні життів.

"Я нарила в інтернеті все, що могла знайти – з англомовного, франкомовного, опрацювала це все і склала курс".

У 2018 році підписала контракт із ЗСУ, очоливши евакуаційне відділення 61-го мобільного військового госпіталю в Маріуполі. Попри важкі травми, які призвели до заміни тазостегнових суглобів, продовжувала службу.

Під час повномасштабного вторгнення у 2022 році допомагала цивільним і військовим у Маріуполі. У березні потрапила в полон, де провела три місяці в умовах фізичного та морального тиску. Звільнена 17 червня 2022 року.

"Ставлення було жахливе. Годували більш-менш, померти з голоду не вдасться. Але в останній тиждень нам навіть мила не дали".

У перший тиждень після звільнення до Юлії зателефонував принц Гаррі, співзасновник "Ігор Нескорених". Ще у 2021 році він передав "Тайрі" нагрудну камеру для зйомок матеріалів до документального фільму Netflix про людей, які мотивують. На початку повномасштабного вторгнення Юлія використала камеру, щоб зафільмувати свою роботу парамедикинею в Маріуполі. Напередодні полону вона змогла віддати флешку із записами поліцейському, який передав її журналістам Associated Press. Попри 15 російських блокпостів, записи вдалося вивезти. Частину кадрів опубліковали в травні 2022 року, відкриваючи світові правду про події в Маріуполі.

У медіа та своїх соцмережах Тайра досить активна: час від часу дає інтерв’ю про реалії фронту, громадянську позицію та свій досвід парамедикині.

"Ми відмовилися бути пасивними. Ми обрали боротися – за себе, за інших, за життя, яке вартує жити".

Олена Риж

@olena_ivanenko_rij

штурмовичка

бойова медикиня

авторка і ведуча подкасту “Думки на стіл”

“Війна роздягає нас догола. Зникають маски і ролі, які ми вдягаємо для світу і людей”.

читати про героїню

До повномасштабного вторгнення Олена більше 20 років працювала в ресторанній індустрії: проводила курси з сервісу та комунікацій. У грудні 2022 року вирішила доєднатися до Сил оборони у складі 47 ОМБр “МАҐУРА” і стала стрільцем-санітаром. З самого початку служби Риж хотіла тільки на бойову посаду. Ходила з побратимами на численні штурми, рятувала життя воїнам як бойова медикиня. Отримала поранення, пройшла лікування і повернулася до побратимів.

«Війна. Саме слово звучить страшно і наче не реалістично. Війна – це біль, смерть, страх і морок. Війна – останнє, що можна комусь побажати, та це не кінець. Приймати реальність, бути свідомим і тверезим, брати відповідальність за все, що оточує і існує навколо. Проживати і памʼятати всі трагедії, які прийшли і ще прийдуть. А ще бачити саме життя. Бачити і відмічати все добре і велике, що зʼявилося, вибудувалось і присутнє в сьогоденні. Велика війна багато в мене забрала, забирає і ще забере. А концентруюсь я на тому, що вона дала і дає», – написала Риж в одному зі своїх дописів в Instagram.

Олена активна в медіа. Дає інтервʼю, коли має коротку відпустку. Пише тематичні дописи у соцмережах на тему комунікації військових з цивільними людьми для зменшення відстані між ними, про фізичну та психологічну підготовку до служби. Щодня у своїх соцмережах Олена популяризує хвилину памʼяті: знімає відео та говорить про конкретного захисника чи захисницю, яких згадує в цей день.

«Кажуть, людина жива, поки про неї пам’ятають. Я би сказала, що людина жива, поки про неї говорять. Говорять сім’ї. Говорять побратими і посестри, згадуючи смішні та сумні історії з полеглими… Кожне наше життя має велику ціну – життя загиблого воїна. І тому пам’ятати – це не просто вибір, це обов’язок. І найменше, що ми можемо зробити для них, – вшанувати о 9:00 кожного дня, будь-де. Звернутися до них подумки, віддати честь і подякувати за їх найбільшу ціну. Подякувати за своє життя», – говорить Олена для Характер.Media.

У листопаді 2024 року Олена Риж запустила свій авторський подкаст “Думки на стіл” на YouTube-каналі Характер. На ньому вона веде розмови з військовими, волонтерами, активними українцями.

Олексій Притула

@oleksa1981

ветеран

учасник збірної Ігор Нескорених 2025

ветеринар

“Моє поранення – певна відзнака того, що я прожив життя не марно”.

читати про героя

Олексій @oleksa1981 11 років працював ветеринаром в Одесі. Влітку 2022 року він добровільно доєднався до сил оборони у складі 25-ої бригади. Отримав важке поранення у вересні 2022 року на Лиманському напрямку, втратив обидві ноги.

«Я цілком адекватно сприймаю свою травму. Я отримав її в крутій ситуації, а не впав пʼяний з мотоцикла. Мені не потрібно шукати причину і запитувати з небес: за що?» – сказав Олексій в інтрервʼю під час відбору на Ігри Нескорених.

Ветеран активно займається спортом. Пройшов відбір на Invictus Games 2025, став учасником збірної і готується до змагань. Після лікування і реабілітації воїн повернувся до своєї цивільної професії – працює у ветеринарній клініці, лікує тварин. Щонеділі разом із дружиною та донькою ходить на акції підтримки військовополонених і їхніх родин, активно висвітлює їх у своїх соцмережах, закликає людей долучатися. 

Олексій – свідомий громадянин і активний прихильник переходу на українську мову.

«Хочу жити в країні, де люди завжди виконують свої обіцянки. Де не обіцяють того, чого не зможуть або не планують робити. Де одразу визнають свої помилки. Де вірять один в одного більше, ніж у богів. Де поважають і підтримують права інших. Де обовʼязки пріоритетніші за права. Де універсальні поняття честі, гідності, рівності перед законом. Де поняття "моя сімʼя", "моя хата", "моє місто", "моя країна" – це одне й те саме. Чи живу я в такій країні? Ні. Чи буду? Не впевнений. Але, можливо, буде жити моя дочка. Можливо буде і ваша дитина», – пише Олексій Притула в Instagram.

Олександр Ярмак

@yarmak_music

військовослужбовець

штаб-сержант командування Сил безпілотних систем

реп-виконавець

музикант

“Жоден з нас не планував бути військовим, але як же ці хлопці професійно навалюють окупантам!”

читати про героя

Після початку повномасштабного вторгнення Олександр Ярмак доєднався до лав ЗСУ. Брав участь у боях на Харківщині. З 2023 року командував взводом БПЛА. Згодом перевівся на службу до Сил безпілотних систем.

«Мої побратими. Я пишаюся цими людьми! Кандидат історичних наук, айтівець, скрипаль, підприємець, депутат, блогер, спортік, інженер авіаційної техніки, будівельник. Жоден з нас не планував бути військовим, але як же ці хлопці професійно навалюють окупантам! Скільки ще просто кращих зараз на варті майбутнього нашої країни і всього світу!», – написав Олександр в Instagram.

Попри службу воїн продовжує свою творчу діяльність і пише мотивуючі хіти про боротьбу українців.

«Державі потрібно сконцентруватися на культурній роботі. Ми "забивали" на мову — і я так само учасник цих певних процесів, бо потрібен був час усвідомити важливість цього питання. Потрібно формувати покоління на цінностях. Населенню потрібно перестати бути інфантильним, дорослішати. Раніше в нас із цим були великі проблеми», – каже Олександр в інтервʼю Суспільному.

Оксана “Ксена” Рубаняк

@oksana.rubaniak

командирка взводу безпілотних авіаційних комплексів

поетка

“Зміни – це ріст, удосконалення, перемога.”

читати про героїню

Оксана Рубаняк добровільно пішла в ЗСУ у перші дні повномасштабного вторгнення. Спочатку була кулеметницею, зараз керує взводом, який займається розвідкою на БпАк.

“Цілься прицільно, дій виважено, стався холодно і памʼятай, що слова, не підкріплені діями, всього лиш слова”, – пише захисниця в Instagram.

Військовослужбовиця на псевдо “Ксена”, окрім своєї служби на передовій, пише вірші. Оксана Рубаняк випустила свою першу поетичну збірку коли їй було 17. Ще дві книги захисниця написала вже під час великої війни: “Назустріч смерті” – фактично окопний щоденник, поданий у поетичній формі; “Дорога життя” – вірші, які авторка присвячує своїм загиблим побратимам.

“Багатьох з моїх друзів вже немає. А де ваші друзі? Гуляють, навчаються, працюють. Мої ж – полягли у боях з ворогом, інші досі щодня виборюють право на життя. Зараз імена перших видніються на хрестах, світлини прикрашають могили, усиплені квітами від рідних, друзів, побратимів і посестер. Наше місце зустрічі – не кафе, парки чи ресторани, а цвинтарі. Розмови перетворилися у годинні монологи, у перегляди спільних фото і відеоматеріалів та у рідкі появи у снах”, – пише Оксана в Instagram.

Ярина “Яра” Чорногуз

@yara_chornohuz

розвідниця ЗСУ

бойова медикиня

поетеса

“Не залишаю собі опції бути несміливою”.

читати про героїню

Парамедикиня "Яра" захищає Україну на передовій з 2019 року. Спочатку служила за контрактом і була волонтеркою батальйону “Госпітальєри”. В 2021 році захисниця отримала берет морпіха. Брала участь у боях за Сєверодонецьк, Лисичанськ, Попасну, Бахмут. 

У своїх інтервʼю та дописах Ярина закликає українців не послуговуватися мовою ворога, дізнаватися більше про себе і своє коріння, щоб не повторювати одні й ті ж помилки.

«Мені дуже прикро, що навіть таке велике кровопролиття, яке влаштувала росія в Україні за останні роки, не спонукало людей переосмислити, що таке російська мова в Україні. Я б їм порадила ще раз звернутися до аналізу того, що російська мова – колоніальна для України. Вони могли народитися в сім’ях, де говорили нею, вона для них рідна, однак потрібно розуміти: те, що є зараз, якраз демонструє, як вона нав’язувалася протягом попередніх століть. Тому я б порадила людям більше поцікавитися історією», – Ярина Чорногуз в інтервʼю Суспільному.

Ігор “Шульц” Шолтис

@sholtys.ua

ветеран АТО

військовослужбовець

депутат

журналіст

політолог

“Десять років тому стояли твердо, зараз стоїмо і за своє стоятимемо скільки буде потрібно”.

читати про героя

Ігор пішов захищати країну навесні 2014-го. Брав участь у боях на сході. У Пісках Донецької області зазнав важкого поранення. Отримав групу інвалідності. Під час повномасштабного вторгнення знову доєднався до сил оборони. Служить у батальйоні «Нахтіґаль».

«Чи народжений для війни я? Мені 26, я депутат Львівської міської ради, журналіст і політолог за фахом. Моя справа: писати статті із красивими заголовками та допомагати потребуючим людям… В мене є мама та батько, з якими я зустрічаю Різдво, в незалежності від обставин, що склалися. Я безуспішно пробуюся в стосунках і навіть інколи думаю про майбутню сімʼю», – пише Ігор на своїй сторінці в Instagram.

У своїх інтервʼю та в соцмережах воїн активно популяризує українську мову, музику та культуру. Пише дописи та знімає відео, які швидко стають вірусними.

«Навчайте дітей плекатися в рідному. Невтомно навчайте своїх і не бійтеся навчати чужих. Вчіть любити все те, за що ви боролися до цього дня. І коли прийде час доленосного бою, кожен з них буде кращим, ніж колись були ви. Так живе наш Народ. Так гартується Нація», – пише воїн в Instagram.

Руслана Данілкіна

@rusya_danilkina

ветеранка

працює в центрі Superhumans у Львові

“Ніколи не знала наскільки можу бути сильною”.

читати про героїню

До початку повномасштабного вторгнення Руслана працювала офіціанткою. Пішла доброволицею на війну, маючи всього 18 років. Вона стала операторкою-зв'язківницею та працювала на Запорізькому і Херсонському напрямках.

В лютому 2023 року Руслана разом з побратимами потрапили під ворожий обстріл, в результаті чого втратила ногу.

«Ніколи не знала, наскільки я можу бути сильною та правдивою перед собою… допоки поруч не влучив снаряд. Коли людина потрапляє до війська, через певний час йде повне переосмислення власного життя. Коли в тебе віднімають свободу, ти починаєш розуміти наскільки цінною стає звичайна прогулянка в парку за горнятком кави… Коли людина отримує поранення, знов повне переосмислення життя. Розуміння, що в тебе відняли безліч можливостей не дає спокою. Ти починаєш розуміти наскільки цінним було пересуватися без додаткової допомоги, як класно ти міг колись злетіти по сходах, як ти міг в будь-який момент додати темпу та встигнути у справах, як легко та приємно було просто ходити», – пише дівчина на своїй сторінці в Instagram.

Після протезування Руслана повернулася до активного життя. Дівчина відома як “Незламна Руся”. З 2023 року вона працює у центрі Superhumans у Львові: займається реабілітацією українців, які втратили кінцівки внаслідок війни.

Руслана веде власний блог про життя з протезом. Зараз вона може не тільки ходити, а й танцювати, займатися спортом, вести активний спосіб життя – цим і надихає інших.

Сергій “Філя” Філімонов

@sunperuna

командир батальйону “Вовки Да Вінчі” імені Дмитра Коцюбайла

“Я не дам своєму підлеглому завдання, яке не можу або не готовий виконати сам!”

читати про героя

Сергій Філімонов у 2015-му заснував громадське об’єднання «Гонор» і разом з іншими активістами боровся з незаконною забудовою Києва. Після початку повномасштабного вторгнення з друзями пішов захищати країну.

«Наш батальйон сповідує цінності нашого першого командира: Да Вінчі завжди ставив у пріоритет людське життя і здоров'я. У нас будуть брати участь в боях тільки підготовлені люди, готувати їх будуть наші інструктори з великим досвідом. Нам потрібні люди, які вмотивовані та вміють думати, які знають, куди хочуть потрапити», – каже Сергій Філімонов.

Воїн очолив 108–й батальйон «Вовки Да Вінчі» у складі 59 бригади ЗСУ після загибелі Героя України Дмитра Коцюбайла.

Сергій Філімонов у своїх інтервʼю та соцмережах закликає добровольців долучатися до підрозділу і вважає, що люди мають самі обирати собі командира та підрозділ, в якому служитимуть.

“Якби законодавство давало змогу нормально робити рекрутинг, то тут взагалі мови не було б про переваги. Є багато ідей і проєктів, і ці проблеми вирішуються. Ми так само даємо свої рекомендації з приводу змін, щоб підрозділи могли набирати людей, а люди могли йти в ті підрозділи, в які хочуть. Якщо людина конкретно знає, в який підрозділ вона хоче, чим хоче там займатися і намагається відповідати всім нормам того підрозділу, куди хоче – то зрозуміло, що це ознаки армії майбутнього, це армія така, якою вона має бути.”, – сказав Філімонов у інтервʼю Радіо Свобода.

Катерина “ООН” Галушка

@halushka_official

ветеранка

бойова медикиня добровольчого батальйону “Госпітальєри”

менеджерка спільнот благодійного фонду “Повернись живим”

“Я б могла мати іншу долю. Могла б обрати що завгодно. Але обрала війну”.

читати про героїню

Катерина приєдналася до “Госпітальєрів” у 2019 році. На початку повномасштабного вторгнення працювала з комунікаціями в ЗСУ. Проте, коли під Маріуполем помер її коханий Антон “Перун” Гевак, Катерина поїхала на ротацію: спочатку в Київську область, а далі — на схід.

“Герої помирають… Кожен з нас живий тільки тому, що загинули вони і сотні інших. Їх життя, обов’язок, принципи та боротьба лягають на наші плечі, аби ми продовжували війну в ім’я свободи за себе й за них. Герої смертні. Але вічні їхні імена та справи, що їх вони віддано творили”.

Згодом “ООН” стала командиркою екіпажу групи парамедиків — вони забирають поранених безпосередньо з поля бою.

“Я б могла мати іншу долю. Могла б обрати що завгодно. Але обрала війну. А вона обрала залишатися зі мною, моїми друзями та побратимами/посестрами до кінця наших днів”.

Катерина знає як це — бути жінкою на війні:

“Якщо ти жінка, яка хоче служити в ЗСУ або в інших підрозділах сил оборони, тобі постійно треба бути на дві-три голови вище, ніж чоловіки, рватися вперед для того, щоб вони почали вірити, що ти на своєму місці”.

Бойова медикиня визнає, що у війську достатньо жінок, які толерують і самі створюють стереотипне ставлення до себе. Вона категорично проти цього. Галушка впевнена:

“Хочете бути частиною сил оборони — виконуйте свої обов'язки на якісному рівні”.

Катерина повернулася до цивільного життя, після майже чотирьох років служби. Зараз працює у благодійному фонді “Повернись живим”.

Віктор “Лелека” Лахно

@your_leleka

військовослужбовець ЗСУ

колишній військовополонений

учасник АТО і ООС

доброволець авіапрориву в оточений Маріуполь

“Кожен день робіть щось задля перемоги. Опустивши руки, ви втратите свою волю, історію, домівку і все, що вам дороге”.

читати про героя

На початку повномасштабного вторгнення Віктор партизанив у Запорізькій області. Коли почув про пошук добровольців, яких відправлять на гвинтокрилі в Маріуполь, то відразу погодився. 

“Перебуваючи в Маріуполі, я ладен був життя віддати задля того, щоб дати дорогоцінний час країні, якій це було так необхідно. Перебуваючи в полоні, я вірив, що все змінилося в кращу сторону. Повернувшись, я бачу… що ідейні, патріотично налаштовані віддають життя за ту землю, яку чомусь ніхто не захищав на момент вторгнення і мене розриває зсередини”.

Після виходу українських військових з “Азовсталі”, Віктор пробув у полоні 13 місяців. Повернувшись, знову подався на фронт.

“Кожен день робіть щось задля перемоги. Опустивши руки, ви втратите свою волю, історію, домівку і все, що вам дороге”.

“Лелека” відомий своєю активною громадянською позицією, яку він демонструє як у своїх соцмережах, так і в медіа:

“Я частіше думаю за інтереси країни, аніж ті, хто її представляє”.

Він пильно стежить за політичним життям країни і часто різко відгукується про дії представників української влади:

“На жаль війна продовжується і всі речі в середині нашої країни мають вплив на хід війни, на мотивацію бійців, на їхнє забезпечення як на війні, так і після неї”.

Віктор дуже обурюється державним нагородам для “депутатів, собак, псевдогероїв” і їх відсутністю для справжніх самовідданих патріотів. Для нього такі події стали величезним розчаруванням і остаточним поштовхом покинути військову службу.

Катерина “Пташка” Поліщук

@ptashka_from_azovstal

колишня військовополонена

парамедикиня медичного батальйону «Госпітальєри»

учасниця оборони Маріуполя

музикантка

“Я обираю робити свій максимум. Гребти до кінця. Навіть, якщо опускаються руки”.

читати про героїню

24 грудня 2022 року застало Катерину в Маріуполі. Там вона допомагала пораненим, поки сама не отримала травму. В такому стані перебралася до “Азовсталі”, де продовжувала допомагати пораненим, як медсестра і парамедик. Тоді, у боях за Маріуполь, загинув її коханий — морпіх Ярослав Христюк.

Саме “Пташка” співала для військових пісні УПА в підвалі “Азовсталі”, які розлетілися Україною і світом.

"Коли було страшно і здавалося, що немає жодного шансу вийти з Маріуполя живою, я розуміла, що тільки своїм прикладом, сильним духом і незламністю можна згуртувати навколо себе людей".

Пташка була в російському полоні чотири місяці і один день. Повернувшись, знову пішла на фронт:

“Я обираю робити свій максимум. Гребти до кінця. Навіть, якщо опускаються руки. Навіть, якщо всі навколо зневіряються. Навіть, якщо не буде жодного шансу. Я буду тут”.

Перебуваючи на фронті, реабілітації, вдома, Катерина не припиняє активно волонтерити. Для цього вона залучає свою велику спільноту в інстаграмі:

“Нема надії ні на кого, окрім вас. Депутати, держава, командування. Запийте водою. Я давно маю надію лише на вас. Покровськ тримається на нас і на вас. І все. Допоможіть втримати”.

Роман “Добряк” Колесник

@dobryakproduction

ветеран

професійний спортсмен

засновник бренду Dobryak.Production

“Якщо у вас є друзі військові, які отримали травму, поранення – допоможіть таким людям, аби вони знайшли себе”.

читати про героя

Роман професійно займався кік-боксингом. На початку повномасштабного вторгнення поїхав до Києва і вступив у тероборону. Потім приєднався до "ССО Азов Київ" (тепер з-тя окрема штурмова бригада).

У травні 2022 року отримав важке поранення, через яке йому ампутували ногу. Зараз ветеран розвиває власний бренд одягу Dobryak.Production:

“Якщо у вас є друзі військові, які отримали травму, поранення – допоможіть таким людям, аби вони знайшли себе… Наприклад, якщо хтось купив мою футболку, мене це вже спонукає жити далі”.

“Добряк” записує музику і активно веде свій блог в інстаграмі. В першу чергу він його використовує для збору коштів для військових. Роман часто збирає на протези побратимам:

“Я хочу, щоб пацани також мали можливість жити повноцінним життям, наскільки це можливо! Але для цього їм треба протези, які коштують як однушка в Києві… Розірвіть інсту… робіть шум! Якщо не ми, то їм прийдеться сидіти в інвалідному візку!”

“Добряк” відомий своїми походами на протезі в гори, де він долає найважчі вершини: Петрос, Шпиці, Говерла, закриваючи таким чином збори для військових.Роман продовжує займатися спортом, проте не задля змагань:

“Мій батько якось сказав, що в самурая немає цілі – в нього є тільки шлях. Це я собі запозичив, мені дійсно цікавий саме шлях… На змагання вже не їжджу, мені це перестало бути цікаво. Тобто це був той самий шлях воїна, але після того, що я пройшов на війні, я його таким уже не відчуваю. Це вже більше підтримка фізичного здоров’я. Не більше”.

Вадим “Karaya” Ворошилов

@___karaya___

льотчик з Кременчука

Герой України

“Ми маємо те, що не притаманне ворогу – це жага до волі та свободи народу. Так що зі щитом або на щиті!”

читати про героя

Вадим захищає небо над Україною з 2014 року. У перші дні повномасштабного вторгнення вів ближні бої з ворогом над Київщиною.

“Привидом Вінниці” став після 12 жовтня 2022 року. Тоді Вадиму вдалося знищити п’ять дронів-камікадзе і катапультуватися з винищувача, відвівши його від населеного пункту на Вінниччині. Лише протягом 2022 року “Karaya” здійснив 77 бойових вильотів. Вадим не ховає свого обличчя:

«Нехай орки ховаються, ми – у себе вдома, ми – захищаємо рідну землю!»

Він активно веде соцмережі – зокрема інстаграм. Частіше всього “Karaya” публікує відео і світлини зі свого робочого місця – винищувача в небі.

Проте у своїх дописах звертає увагу й на політичну ситуацію в державі, особливо на ставлення цивільних до війни:

“Війна триває. Не допустіть, щоб відношення суспільства трансформувалось до “якогось АТО-2.0””.

Вадим активно піднімав тему надання Україні винищувачів F-16. На своє 29 день народження написав:

“Найкращий подарунок буде, коли ми отримаємо сучасні винищувачі… ми довели всьому світу, що, не дивлячись на кількісну і технічну перевагу ворога в повітрі, наші Повітряні Сили майже рік часу тримають небо України, адже ми маємо те, що не притаманне ворогу – це жага до волі та свободи народу. Так що зі щитом або на щиті!”

Руслан “Давід” Сербов

@_ruslandavid2

ветеран

колишній військовополонений

здійснив авіапрорив в оточений Маріуполь

письменник

“Свобода не дається просто так, її можна здобути тільки у кривавій битві. Кожен платить за неї по-своєму”.

читати про героя

На початку повномасштабного вторгнення Руслан приєднався до сил оборони, брав участь у боях за Київ. Коли шукали добровольців, які на гелікоптері мали дістатися до оточеного Маріуполя, “Давід” був серед 72-ох, які зголосилися.

У Маріуполі брав участь у боях за “Азовсталь”. Він розумів важливість показати світу, що саме там відбувається, тому фільмував все на GoPro. По суті, Руслан став одним із перших, хто показував реальність боїв від першої особи.

У Маріуполі отримав важке поранення в ногу, яку ампутували на “Азовсталі”. Далі потрапив у полон. 29 червня його обміняли одним із перших як важкопораненого.Руслан — автор двох частин книги “Маріуполь. Книга хоробрих”. “Давід” почав її писати під час реабілітації, на цьому наполягла його психотерапевтка Світлана Ісаєнко:

“Чому я наполягала на написанні книги? Усі події його очима потрібні нашим наступним поколінням. Це важливий приклад хоробрості, мужності та розуміння поняття героя сучасності. Героя, який усвідомлює всі наслідки, сміючись в обличчя смерті, йде за покликом серця боротися за свою країну, за свою ідею”.

Книга розповідає про військові бої і побут, про побратимів Руслана і полеглих героїв. Є тут також збірка віршів автора:

“Свобода не дається просто так, її можна здобути тільки у кривавій битві. Кожен платить за неї по-своєму: хтось — здоров’ям, хтось — власним життям. Але українцям треба знати про цих героїв і пам’ятати про їхні подвиги. Моя мета — розповідати про цих мужніх хлопців, які загинули, захищаючи Україну. Це наша історія, і її наші нащадки повинні знати. Сподіваюся, що через багато років цю книгу будуть читати і з шаною згадувати полеглих героїв”.

Станіслав “Осман” Бунятов

@stanislav_osman

командир відділення 24 ОШБ "Айдар"

молодший сержант

автор Telegram-каналу “Говорять Снайпер+”

фотограф-документаліст

“Я себе військовим не вважаю. Я вважаю себе людиною, яка пішла реально захистити свій дім.”

читати про героя

Станіслав зустрів повномасштабне вторгнення у Мелітополі. Під час перетину російського блокпоста в Генічеську, йому сказали, що перевірку проводять “по закону Российской Федерации”:

“В мене тупо так це в пам’ять вбилось… Мене тоді переклинило і я зрозумів, що в мене іншого варіанта нема, як реально йти і вибивати з них цю дур. Правда в голову росіянина заходить тільки з кулею. Все, типу, іншого варіанта нема”.

У березні 2022 року Станіслав добровольцем доєднався до ЗСУ.Брав участь у штурмових діях у Бахмуті, Кліщіївці, Вугледарі. В Опитному біля Бахмута був снайпером. Тоді росіяни писали про нього “укрофашистский снайпер работает по нашим позициям”. Саме тому свій телеграм-канал назвав “Говорят снайпер”.

Коли Станіслав зрозумів, що кількість підписників активно зростає і що він стає лідером думок, то провів ребрендинг – “Говорят снайпер” став “Говорять снайпер”. Зараз на каналі вже майже 300 тисяч підписників.

“Осман” пояснює, чому веде “Говорять снайпер” і є активним в інформаційному просторі:

“В мене завдання – робити збори пацанам, і це все, що я роблю. Я пішов на війну заради того, щоб перемогти. Я тепер у тилу займаюся зборами, інфопростором свого підрозділу, висвітлюю якісь події, ходжу на інтерв’ю”.

У Станіслава дуже активна аудиторія: одного разу за ніч вони назбирали три мільйони на протези рук для військового:

“Люди зацікавлені в каналі, вони живуть зі мною якби одним життям, фронтовим, тому вони зацікавлені в тому, щоб допомагати хлопцям під час моїх зборів. І я бачу, що тільки в телеграм-каналах, таких авторських, можна збирати нормальні донати, тому що інстаграм тепер просів, люди там займаються відпочинком, таким-от “разгульным образом жизни”, а в телеграмі люди якраз якось поринають у це життя війни”.

“Осман” різко відгукується про цивільних, які хочуть відсторонитися від війни:

“Я не розумію цього відгородження військових від цивільних. Я себе військовим не вважаю. Я вважаю себе людиною, яка пішла реально захистити свій дім… І у нас оцей, знаєте, менталітет європейський дуже вкоренився в голови, що ми – вільна нація, маємо робити, що захочемо, але під час війни це не працює”.

Дмитро “Дипломат” Андрющенко

@diplomat_dmytro

офіцер “Азову”

колишній військовополонений

юрист

“Війна для мене закінчиться тоді, коли додому повернеться останній полонений”.

читати про героя

Дмитро Андрющенко з Маріуполя. Коли у 2014 році місто захопили ДНРівці, він партизанив. Після звільнення приєднався до батальйону “Азов”. До повномасштабного вторгнення пройшов майже всю лінію фронту на Донеччині.

З 24 лютого 2022 року обороняв Маріуполь, захищав “Азовсталь”. Разом з іншими захисниками потрапив у полон, де перебував чотири місяці.

Після повернення активно виступає на міжнародних майданчиках, звертаючи увагу на поводження з військовополоненими у росії:

“Війна для мене закінчиться тоді, коли додому повернеться останній полонений… Нам треба заново кричати на весь світ, що Україну знищують. Що наші захисники і захисниці переживають тортури у полоні. Що наших дітей незаконно депортують, що наших жінок гвалтують. Це все воєнні злочини, за які росія має понести відповідальність на міжнародному кримінальному трибуналі”.

У своїх соцмережах “Дипломат” збирає відео-докази воєнних злочинів росії, які самі ж росіяни показують у своїх документальних фільмах про війну. Андрющенко коментує й події у суспільстві та армії. Виступає за активне використання соцмереж у війні з росією:

“Телеграм — це потужна мережа, яку використовує ворог. Потрібно її не закрити і заборонити, а ввійти в це русло і обернути її в нашу користю… Використати інструмент ворожої пропаганди проти них”.

У грудні 2024 року Дмитро Андрющенко запустив свій авторський проєкт на YouTube-каналі Характер. Він гуляє містом з військовим чи ветераном і веде неформальну розмову про буденні речі: їжу, відпочинок, одяг. Мета програми – показати воїнів у цивільному житті, що вони люблять і як живуть поза фронтом.

Павло Вишебаба

@vyshebaba

військовослужбовець

письменник

музикант

зоозахисник

“Військові стали інфлюенсерами. Насправді це дуже гарна тенденція”.

читати про героя

До повномасштабного вторгнення Павло Вишебаба активно займався громадською та зоозахисною діяльністю. Він є співзасновником громадської організації "Єдина планета", яка виступає за припинення експлуатації тварин, бореться за заборону хутрових ферм, протидіє вимиранню рідкісних видів.

Після початку повномасштабного вторгнення Павло вступив до лав 68-ої окремої єгерської бригади. Проте продовжував свою творчу діяльність: у 2022 році видав збірку віршів “Тільки не пиши мені про війну”, записав кілька спільних треків у жанрі spoken word.

Вишебаба здійснює творчі тури Україною та Європою. Головна їхня мета – збір коштів на потреби бригади Павла.

Захисник також запустив подкаст “На зв'язку”, де з психотерапевтом Володимиром Станчишином обговорює точки дотику між військовими та цивільними.

“Військові стали інфлюенсерами. Насправді це дуже гарна тенденція. Зараз військові, а потім ветерани, які повернуться з війни, повинні говорити, аби їх чули майбутні покоління. Не хочу, щоб після закінчення війни поприїжджали з "таїландських котлів", з Сейшелів і розповідали щось… Тут мовиться не лише про військових, а про всіх, хто взяв на себе відповідальність за перемогу в цій війні. Це військові, волонтери, люди, які донатять. Усі ці люди й творять перемогу у війні. Я хочу, щоб вони говорили”, – заявив Павло Вишебаба в інтерв’ю для сайту 24 Каналу.

Юрій Гудименко

@yuriy.hudymenko

молодший сержант ЗСУ у відставці

громадський і політичний діяч

“Дотепер нам бракує цілісної концепції ветеранської політики, яка би охоплювала всі сфери життя: від медицини та реабілітації, соціальної та кадрової підтримки до освіти”.

читати про героя

Після початку повномасштабного вторгнення Юрій долучився до лав ЗСУ та служив сапером 130 батальйону тероборони. Під час мінометного обстрілу під Харковом отримав важке поранення.

Пройшовши лікування та реабілітацію, Юрій Гудименко продовжив громадську діяльність: очолює ГО Українське об'єднання "Мрія", яка займається питаннями захисту, соціальних гарантій і підтримки захисників, які повернулися з війни. Юрій активно висвітлює проблеми у війську, корупцію та ветеранську політику в соцмережах і медіа.

“Якщо держава буде ставитися легковажно до ветеранської політики, на неї чекають серйозні проблеми. Ми досі не позбулися огидного радянського спадку, коли з ветеранів робили щось на кшталт декорації, яку раз на рік, 9 травня, показують, а потім забувають. Дотепер нам бракує цілісної концепції ветеранської політики, яка би охоплювала всі сфери життя: від медицини та реабілітації, соціальної та кадрової підтримки до освіти, де ветерани могли би бути корисними наставниками для дітей на ранніх етапах базової військової підготовки”, – цитата Юрія Гудименка з інтерв’ю для “Локатор медіа”.

Олег Симороз

@oleh_symoroz

ветеран

громадський активіст

“Красиві буклетіки і як ми любимо, поважаємо ветеранів – це все дуже класно, але немає системного підходу і державного контролю”.

читати про героя

Олег Симороз завжди мав активну громадянську позицію. Він був серед активістів, які боролися проти незаконних забудов, знищення зелених зон та історичного центру Києва.

Після початку повномасштабного вторгнення Олег став воїном 112 окремої бригади територіальної оборони. Брав участь у обороні та звільненні Київщини. Згодом підрозділ Олега потрапив на Донеччину. Там він отримав важке поранення і втратив обидві ноги.

Травма не зламала захисника і зараз Олег Симороз продовжує громадську діяльність: висвітлює проблеми ветеранів, зокрема у сфері протезування, та питання інклюзивності.

“Я – живчик, люблю з друзями всюди ходити, можу на руках зайти, але це неадекватно, коли я вбиральнею не можу скористатися. Неадекватно, коли новий фешенебельний заклад на Хрещатику, а прохід в туалет 60 сантиметрів і туди крісло не проїжджає. Красиві буклетіки і як ми любимо, поважаємо ветеранів – це все дуже класно, але немає системного підходу і державного контролю. В темі будівництва та інклюзії державне регулювання має бути. У нас зараз навіть нові житлові комплекси вводяться в експлуатацію з порушенням інклюзивності, важко буде жити навіть всередині квартири. Це справді дуже серйозна біль”, – цитата Олега з проєкту Українського кризового медіа-центру “Кава з Трощинською”.

Давид “Хімік” Касаткін

@khimikdavid

військовослужбовець 12 бригади Національної гвардії “Азов”

колишній військовополонений

брав участь в обороні Маріуполя

офіцер-інструктор з бойової підготовки бійців Азову

“Молоді воїни, які сьогодні стають до лав, продовжують шлях своїх попередників”.

читати про героя

Давид “Хімік” доєднався до полку “Азов” у 2015-му році, коли йому виповнилося 18 років. На початку повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Маріуполя та пройшов російський полон.

Зараз Давид – офіцер-інструктор з бойової підготовки бійців “Азову”. Він продовжує брати участь у бойових діях. У своїх соціальних мережах та інтерв’ю Давид ділиться своїм військовим досвідом.

“Молоді воїни, які сьогодні стають до лав, продовжують шлях своїх попередників, але з новими силами та енергією. Вони беруть на себе обов’язок не тільки захищати Україну, а й увічнювати пам’ять про тих, хто віддав життя за нашу свободу. Кожен азовець – це свідчення того, що дух нашої нації незламний, а боротьба триває”, – написав Давид “Хімік” у своєму Instagram.

Давид “Хімік” продовжує захищати країну на найгарячіших ділянках фронту в складі 12 бригади “Азов”.

“Кожен новий день приносить нам нові виклики. Азовці завжди були символом мужності, відваги та непохитної віри в нашу перемогу. Молоді воїни, які сьогодні стають до лав, продовжують шлях своїх попередників, але з новими силами та енергією. Вони беруть на себе обовʼязок не тільки захищати Україну, а й увічнювати памʼять про тих, хто віддав життя за нашу свободу. Кожен Азовець – це свідчення того, що дух нашої нації незламний, а боротьба триває.”

Дмитро
“Сліп” Кухарчук

@slipio.ck.ua

майор

засновник і перший командир 2-го батальйону 3-ої штурмової бригади

начальник рекрутингу 3-ої штурмової бригади

“Не матиме значення, де кордони України, якщо в цій країні не буде українців”.

читати про героя

На початку російсько-української війни у 2014-му Дмитро Кухарчук був добровольцем “Азову”. Потім займався політичною та громадською діяльністю. Зараз він – командир 2-го батальйону 3-ої штурмової бригади, який тримав оборону на Бахмутському напрямку, вів запеклі бої в напівоточенні на Авдіївському напрямку.

Дмитро Кухарчук виступав за рекрутинг ув’язнених і займався цим у 3-й штурмовій.

Нещодавно здійснив поїздку до США, де адвокатував інтереси України.

"Будь-яка війна йде не за території, вона йде за людей. Не матиме значення, де кордони України, якщо в цій країні не буде українців, якщо їх не залишиться. Імовірно, немає ні в кого відповіді на питання: як повернути втрачені території? Ті, у кого мав би бути цей план, сподіваються на "чорних лебедів" – типу: "О, зараз Пригожин прийде". Сподіватись треба на себе", – заявив Дмитро в інтерв’ю медіа Online.UA.

Ганна “Хана” Васик

@hannavasyk

військовослужбовиця

молодша сержантка

культурологиня

“Так сталося, що ми маємо прийняти цей бій. Не тільки з ворогом, а і з внутрішніми проблемами і викликами”.

читати про героїню

До повномасштабного вторгнення Ганна активно займалася розвитком української культури: заснувала розділ Культура в “Українській правді”, очолила "Дослідницьку платформу" в PinchukArtCentre, викладала в університеті Шевченка, була операційною директоркою проєкту "Схема".

Ганна приєдналася до лав армії у 2023 році: служила санітарною інструкторкою медичного пункту у складі евакуаційної бригади десантно-штурмового батальйону 78‑го окремого десантно-штурмового полку.

Нині ж займається реформою рекрутингу до сил оборони. Цю тему вона активно висвітлює у своїх соціальних мережах, а також виступає на міжнародній заходах, щоб розповідати світові про російсько-українську війну.

“Всі діючі військовослужбовці не більш дурні, ніж цивільні. Ми знали, на що йдемо. Тільки страх втратити Україну у нас був і є більший за страх недосконалості системи. Також я продовжую вірити, що чим більше адекватних, розумних людей буде ставати військовими, тим швидше ця система буде вдосконалюватись. Звісно, під тиском громадянського суспільства в тому числі. Я кажу, що ми всі, на жаль, народжені для війни. Так сталось, що ми маємо прийняти цей бій. Не тільки з ворогом, а і з внутрішніми проблемами і викликами”, – пише “Хана” у своєму Instagram.